Self Care Ukraine

ПЕРЕВІРЕНО НА СОБІ!! НАЙРАЩЕ ДЛЯ ЛІТНІХ ЛЮДЕЙ В УКРАЇНІ!!!!

«НАС ВИГНАЛИ ІЗ САНАТОРІЮ О ШОСТІЙ РАНКУ, БО ГАЛИНА ВИКРИЛА СХЕМУ ГОЛОВЛІКАРЯ» Нас виставили з санаторію в Миргороді о шостій ранку. Адміністраторка просто виклала наші перепустки на ресепшн і сказала, що ми скандалісти, які заважають відпочивати іншим. А все через те, що моя Галина не мовчала і висказала головному лікарю прямо в кабінеті, що його антибіотики лише калічать старих людей. Мені 73 роки. Дружину звати Галина, їй 70. Зараз ми мешкаємо в нашій доньки Оксани в Києві. Щоранку пораємося по господарству, бавимося з онуком Дениском, вечорами ходимо на озера. Живемо нормальним, людським життям. А ще чотири місяці тому ми сиділи на пероні миргородського вокзалу біля чавунних урн, тулили до ніг старі валізи і не знали, куди нам подімся. Розповім усе від початку. Ми з Галиною разом уже 46 років. Все життя провели в Полтаві. Я сорок років відробив на залізниці оглядачем вагонів, вона — фельдшеркою у дитячій поліклініці. Виростили доньку Оксану, вивчили її на архітектора, вона перебралася до столиці, вийшла заміж. Ми залишилися удвох у своїй старенькій «хрущовці». Пенсія на двох була десь 8 400 гривень. Втягували паски, сплачували рахунки за газ та світло, купували найдешевшу крупу, а кожну зайву копійку ховали у панчоху — на старість. І ця старість перетворилася на пекло, коли Галина важко занедужала. Восени вона сильно застудила таз, коли збирала пізні порічки на дачі під дощем. Спочатку був звичайний цистит — різі, постійні позиви, печіння, від якого вона ночами крутилася на ліжку і кусала губи, щоб мене не розбудити. А далі м'язи сечового міхура просто відмовили. Вона почала протікати. Спочатку сеча капала, коли вона чхала чи піднімала відро з картоплею. А за рік це стало неконтрольованим потоком. Вона закрилася в хаті, покинула свій улюблений палісадник, засоромилася сусідок. Натягнула на себе оці дебелі аптечні памперси для лежачих. У хаті оселився цей солодкуватий, задушливий сморід мокрої вати і сечі, від якого нам обидвом хотілося вити. П'ять років ми ходили по кабінетах. Купували все, що виписували урологи: важкі антибіотики, якісь хімічні промивання, уколи, спазмолітики. Просадили в аптеках понад 120 000 гривень — геть усі гроші, що збирали все життя. А толку? Нуль. Від цієї хімії в Галини згорів шлунок, почалися щоранкова блювота жовчю і печія така, що вона груди руками стискала. Донька Оксана дзвонила щотижня з Києва. Ми їй брехали в слухавку: «Все гаразд, доню, город садимо, тримаємося». Не хотіли ставати для неї обузою, у неї своя родина, чоловік, дитина, кредити. Коли терпіти біль стало нестерпно, ми зібрали останні заощадження і поїхали в оздоровчий санаторій під Миргородом. Думали, там хоч профільні фахівці допоможуть. Але місцевий головлікар, пихатий чоловік із золотим годинником, після швидкого огляду просто прописав їй черговий курс курс уколів і тих самих антибіотиків за 10 тисяч. На другому тижні Галині стало тільки гірше, і вона протікла прямо на килим у фізіотерапевтичному кабінеті. Лікар почав на неї кричати, що вона псує майно закладу. Галина у мене жінка гаряча, ціле життя в поліклініці за правду боролася. Вона піднялася, витерла сльози і сказала йому в очі: «Ви не лікар, ви просто аферист! П'ять років нас отруюють цією хімією, а від ваших уколів із мене тільки дужче тече. Ви виписуєте ці рецепти лише тому, що вам аптека через дорогу відсоток засилає!» Наступного ранку нам наказали забрати речі. Нас вигнали на вулицю, як непотріб. Ми сиділи на вокзалі. Галина тремтіла у своєму пальті й плакала без зупину: «Анатолію, за що нам це? Я почуваюся якоюсь брудною калекою...» Я дістав свій старенький смартфон і почав шукати бодай якісь реабілітаційні заклади в інтернеті. На одному з форумів натрапив на розповідь жінки з Тернополя. Вона описувала, як її 72-річну матір, яка чотири роки ходила під себе через запалення малого тазу, повністю відновили у закарпатському центрі в Мукачеві завдяки молодому лікарю Михайлу Травецькому. Вона писала, що він не використовує аптечну отруту, а піднімає людей природним комплексом. Ми взяли квитки на найближчий потяг і поїхали на Закарпаття. У Мукачеві нас зустріла дивовижна чистота і спокій. Жодного лікарняного смороду! У дворі сиділи літні жінки в охайних хустках, гомоніли, посміхалися. Увечері в їдальні Галина підсіла до місцевої мешканки, 77-річної тітки Раїси, і тихо спитала: «Скажіть, а це правда, що тут виліковують? Бо з мене шість років тече, я без памперса крок зробити не можу...» Тітка Раїса всміхнулася й відповіла: «Я сама приїхала сюди торік у підгузках для лежачих, животом від печіння майданила. А лікар Михайло дав мені рослинні капсули. За півтора місяця запалення минуло, і м'язи знову тримають. Я вже пів року про ті памперси і не згадую!» Наступного дня нас прийняв сам лікар Михайло Травецький. Уважний, спокійний чоловік. Вислухав нас, подивився Галинині аналізи і пояснив: «Вас роками годували агресивною хімією, яка випалювала слизову оболонку і вбивала внутрішню мікрофлору. Через це м'язи сфінктера просто втратили тонус. Моя формула повністю натуральна — з босвелією, куркумою та хондроїтином. Вона живить тканини через кров, знімає хронічний набряк і повертає природний контроль над сечовим міхуром.» Він дав нам коробку і розписав прийом: по одній капсулі вранці після сніданку та увечері після вечері, запиваючи великою склянкою чистої води. Ми почали приймати. Перші кілька днів Галина просто чекала чергового нападу нудоти, але шлунок мовчав. На 8-й день вона прокинулася вранці і вигукнула: «Анатолію! У мене вперше за стільки років не тягне і не ріже внизу живота!» На 16-й день вечірній памперс виявився повністю сухим. А за місяць Галина взагалі викинула підгузки і вперше вдягла свою звичайну білизну! Через два місяці запалення повністю минуло. М'язи тримали міцно, як у молодості. І тоді про все дізналася наша донька Оксана. Вона подзвонила, і Галина не втрималася — розплакалася й розповіла про Миргород, про вокзал, про Мукачево і про лікаря Михайла. Оксана ридала в слухавку: «Мамо, тату, чому ви мовчали?! Навіщо ви самі це терпіли?! Завтра ж приїжджаю і забираю вас до себе!» Вона примчала на машині і забрала нас до Києва. Зараз ми живемо у доньки. У нас затишна сонячна кімната. Галина, коли має натхнення, пече для родини дріжджові пироги з вишнею, варить запашну гарбузову кашу з медом. Ми щодня ходимо всією сім'єю гуляти до Голосіївського парку, годуємо качок на ставках, прогулюємося алеями. І Галина йде впевнено, не озираючись на туалети і не шукаючи кущів. Учора наш 5-річний онук Дениско прибіг до неї, обняв за коліна і запитав: «Бабусю Галю, а чому ти раніше зі мною в квача не бігала і на майданчик не ходила?» Галина присіла біля нього, погладила по голівці й мовила: «Бо бабуся дуже сильно хворіла, сонечко. Животик болів, і ніжки не слухалися.» Дениско здивовано витріщив оченята: «А тепер вилікувалася?» «Тепер вилікувалася повністю.» «То ти тепер завжди зі мною на гірці кататися будеш?» Галина пригорнула його до себе, витерла сльозу щастя і відповіла: «Завжди, мій рідний. Доки сил вистачить — завжди буду поруч.» Шкода, що ми не дізналися про ці капсули раніше. До п'яти років болю, сорому, до тих памперсів і до ганьби в Миргороді. Але ми дізналися і повернулися до життя. Якщо у вас чи у вашої дружини, матері чи сестри є цистит, болі внизу живота чи нетримання — не терпіть! Не чекайте, поки опинитеся у памперсах чи на вулиці. Ці капсули діють. Ми з Галиною — живий доказ. Посилання нижче. Замовляйте, напишіть у чат лікарю. Ніякої передплати! Платіть курьєру або на пошті лише тоді, коли візьмете коробочку в руки. Приймати простіше нікуди: одна капсула вранці, одна увечері після їди з великою склянкою води. Формула відновлює тканини зсередини і повертає здоров'я. Нам вони повернули життя. Повернуть і вам. Анатолій, 73 роки, Полтава / Київ.