N-Nova State

Сайт Михайла Травецького

Він бив мене наче я скотина на забій. Цей вечір я не забуду ніколи: день народження мого друга з роботи. Я з виродком (колишнім чоловіком) поїхала на свято. Все було добре: ми гуляли, танцювали, трохи випили й уже ближче до ночі поїхали додому. Я сиділа, сміялась, а чоловік уже тоді був без настрою. Я спитала: «Що сталося?», він відрізав: «Удома поговоримо». Я не звернула уваги й з гарним настроєм усю дорогу додому підспівувала музиці. Ми зайшли у квартиру, і почалося пекло. Він закричав: «Ти що, мені роги наставляєш?» Посипалися добірні мати й бруд — я навіть згадувати не хочу ті слова. Називав шльондрою, повією. Я сказала, що він просто перебрав, і запропонувала поговорити на тверезу голову вранці. Мене вже всю трусило від страху. Я спробувала піти в іншу кімнату, але він підскочив, схопив мене за горло й притиснув до стіни. В очах побіліло, я почала задихатися. Дряпала йому руки й обличчя, аби тільки відпустив. Це його розлютило ще більше. Він вдарив мене кулаком у груди, я впала на підлогу й спробувала відповзти до дверей. Я була спиною до нього, ледь притомна, а він схопив важку ключку для гольфу й із криком: «Я бачив, як ти перед ним крутилася!» щосили вдарив мене металом прямо по попереку та хребту. Тіло пронизало пекельним спалахом, ноги миттєво відібрало. Більше я нічого не пам’ятаю. Прокинулася я в лікарні. Мене нудило від болю, обличчя спухло від гематом, але найстрашніше було нижче пояса: ноги не рухалися, їх ніби пронизували тисячі розпечених голок, а шкіру нестерпно пекло вогнем. Я не могла говорити — лише глухо стогнала від кожного подиху. І тут до палати заходить він із нашою донечкою. У мене кров застигла в жилах, я знову знепритомніла. Коли я прийшла до тями в реанімації, він прийшов сам. Схилився й прошипів, що якщо я бодай заїкнуся поліції чи лікарям — він мене доб'є, а доньку забере через суд, бо я тепер безпомічна каліка без грошей. «Краще б ти здохла», — кинув він наостанок. Мене забрали літні батьки. Вони нічого не знали — я боялася його погроз і збрехала їм. Він встиг наплести моїм рідним, що я йому зрадила, тому він забирає дитину подалі від нашої бідності. Батько возив мене на візку по подвір'ю. Згодом я почала відчувати ноги, але повернувся кошмар: розвинулася важка посттравматична нейропатія. Нерви в спині були затиснуті та пошкоджені. Ноги горіли вогнем, стопи ніби викручували обценьками, будь-який дотик до шкіри викликав дикий біль, а пальці постійно німіли. Лікар у міській клініці подивився на знімки МРТ і сказав прямо: «Пошкодження нервових корінців і сильна компресія. Цей нейропатичний біль тепер із вами назавжди. Або все життя глушити симптоми важкими рецептурними знеболювальними та протисудомними, або ризикована операція на хребті за 200 000 гривень без гарантій відновлення нерва». Я розридалася: «У мене немає таких грошей…» Лікар байдуже відповів: «Збирайте, інакше просто перестанете відчувати стопи». Батьки бачили, як я згасаю. Одного дня вони оголосили, що відправляють мене на Закарпаття до профільного санаторію з нейрореабілітації. Тільки згодом я дізналася, що батько продав свою єдину стареньку машину, аби оплатити курс процедур для моєї спини. У санаторії мені трохи полегшало, я змогла ходити з паличкою, але напади нейропатії — це пекуче, стріляюче відчуття струму в ногах — нікуди не зникали. За день до від'їзду я повільно сиділа на лавочці на околиці селища й терла німіючу гомілку. До мене підійшла місцева бабуся з глечиком молока: — Слава Ісусу Христу! Доцю, чому плачеш, спину ломить? Я сумно всміхнулася й вигадала чергову байку про аварію та пошкоджені нерви. Бабуся уважно вислухала й мовила: — Та нащо тобі ті дорогі крапельниці, які тільки печінку саджають? У нас за лісом живе травник Михайло, він такі затиснені нерви й оніміння травами знімав людям, які роками не вставали! Я лише махнула рукою: — Бабусю, та ну які трави, якщо мені операцію на спині пророкують? — Не віриш старим людям, — лагідно відповіла вона. — А мені скоро вісімдесят, і поперек як у дівчини працює. Спробуй, гірше не буде. Я повернулася до батьків. Жити на купі важких таблеток від нейропатії було нестерпно: від них паморочилося в голові, болів шлунок, а щойно дія минала — печіння та судоми поверталися з новою силою. Роботу юристом із таким станом знайти було неможливо. Увечері у фейсбуці мені написала медсестра з того санаторію. Запитала про самопочуття й скинула посилання: «Я бачила, як ти мучилася з ногами. Офіційно нам заборонено це радити, але спробуй збір травника Михайла для відновлення нервів. Його весь район знає, це коштує копійки порівняно з аптеками». Я не вірила в дива, але від безвиході замовила. Коли забрала посилку й почала приймати, навіть кепкувала із себе. Але на третій ранок я відкрила очі й раптом усвідомила: у стопах немає того звичного пекучого вогню. Я наступила на холодну підлогу й відчула її нормально, без стріляючих ударів струму в спину! Я подумала, що це якась ремісія. Проте через тиждень зникло оніміння, поперек перестав нити, а судоми відпустили повністю. Я вперше за півтора року викинула знеболювальні та протисудомні, від яких паморочилося в голові. Я нарешті стала на ноги. Знайшла роботу помічника юриста — диплом же маю. Сьогодні я повністю повернулася до реального життя. Я написала тій співробітниці санаторію зі сльозами подяки, попросила вклонитися тій бабусі, а посилання на натуральний метод Михайла залишаю в описі — може, це врятує когось, хто так само терпить пекельний нервовий біль. А головне: тепер я маю сили. Я офіційно подала до суду на колишнього чоловіка, відкрила кримінальне провадження за побиття й буду битися за свою донечку до кінця. Тепер захищатиму себе сама. Далі буде.